пʼятниця, 9 березня 2012 р.

Виховна година на тему: «Книга – джерело грамотності, вихованості, всебічного розвитку особистості»

Мета:
Допомогти учням осягнути значення книжки в житті людини, викликати інтерес до цього порадника; сприяти розвитку мовлення та формувати пізнавальний інтерес; виховувати дбайливе ставлення до книжки, уміння шанувати труд інших.
Обладнання:
Зала, прикрашена різними книжками, портретами письменників, плакатами про книжку: «Живи, книго!», «Підручникові – довге життя», «Книга – морська глибина…» та ін..
Збоку сцени стоїть святково прибраний стіл, за яким сидять ведучі й учитель.
(Звучить музика).
1-й ведучий.
Добрий день усім присутнім,
Прийшли зайнятись чимось путнім,
А зібрало всіх нас тут
Те, що книжкою зовуть!
2-й ведучий.
Ми хочем свято розпочати
І від душі всім побажати: 12 балів заробляти,
З бажанням вчитись і все знати.
1-й ведучий.
Дорогі наші гості
В нас сьогодні книжки свято!
Будем разом відзначати.
Книжку-друга шанувати.

2-й ведучий.
Тож вважаю, що якраз
Свято розпочати час.
Учитель.
Хто з нас не любить книжок! Та ще таких, у яких багато барвистих малюнків. Багато див ховає книжечка. Розкриваєш одну з них – опиняєшся в далекій казковій країні, у якій живуть велетні, веселі маленькі  чоловічки або твої однолітки. Відважні герої б’ються там за правду з люти ворогом… Відкриваєш другу – знайомишся з легендами та переказами наших славних пращурів про козаків, про відважних народних лицарів – Івана ( Сірка, Івана Богуна, Богдана Хмельницького та багатьох інших). Відкриваєш третю – поринаєш у світ науки і техніки. Є твори про батька і матір.
Учень.
А в стародавні часи на землі не було книжок. Але потреба передавати якісь відомості виникла в людей дуже давно. «Сторінками» найдавніших книжок ставали камені, сокири, щити. Писали на всьому. Згодом почали писати на глиняних табличках, які потім сушили на вогні. Але коли якийсь учений збирався в дорогу і брав дві три «книжки», йому потрібен був віз. З часом люди навчилися робити книжки з тонкої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малазії, у стародавньому Пергамі. Через те «папір» цей назвали пергаментом. Але книжки були дуже дорогі. Потім В Африці з’явилися книги з папірусу. Писати на них було зручно, але через декілька років вони розсипалися. І от у XIII столітті в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким користуємося й ми сьогодення.
Учитель.
Над створенням книжки працює декілька колективів: письменники, художники, редактори і коректори, колективи видавництва й типографи, працівники комбінату з виробництва паперу. Підготовлений видавництвом «Рукопис» надходить у складальний цех. На фотоскладальних автоматах оператор готує фотонабір, тобто зображення «Рукописного тексту» на фотоплівці. Ретушер перевіряє якість одержаного зображення, і якщо це потрібно, робить необхідні виправлення. Потім готують папір, розрізають на аркуші певного розміру. У друкарську машину закладають підготовлений папір і спеціальні поліграфічні фарби, на кожній секції закріплюють спеціальні пластини з нанесеними на них текстами та ілюстраціями. Після цього матеріал потрапляє у брошуровально-палітурний цех. Віддруковані аркуші згинають так, щоб сторінки книжки були розташовані у відповідності з нумерацією. Потім їх зшивають і одержують книжковий блок. Тоді блоки вставляють у палітурку і закріплюють клеєм. Ось уже книжка й готова.
1-й ведучий.
Бачить – не бачить, чути – не чує,
Мовчки говорить, дуже мудрує.
Часом захоче – правди навчає,
Іноді бреше, всіх звеселяє.
Люба розмова, будемо, діти,
З нею довіку жити-дружити.
Хто ж то така в світі щаслива.
Мудра, правдива і жартівлива?
Як не вгадали, стану в пригоді
Річ коротенька – книжка, та й годі.
Учитель.
Зачитана книжка… Це вже характеристика. Якщо так кажуть, значить книга не припадає пилом на полиці, а постійно перебуває у читачів. У бібліотеці на неї черга. Її читають удома, у транспорті, а інколи навіть ідучи вулицею. Пошарпана, здатна кожної миті розсипатись на окремі зшитки, книжка може припинити своє існування, якщо її вчасно не «підлікувати». Хто відповідає за книжкове «здоров’я?» Напевно, передусім й читач. Треба не тільки вміти берегти книжку, а й у разі потреби потурбуватися, щоб продовжити її життя,- підклеїти сторінки, обкладинку. Якщо кожен читач стане умілим «лікарем книжки», це очевидно, продовжить життя тисячам томів.
(Учні виходять із книжками в руках)
1-й учень.
В кожнім домі, в кожній хаті –
У містах і на селі,
Хто навчився вже читати.
Має книжку на столі.

2-й учень.
Дружба з книжкою – це свято,
Не було б його у нас,
Ми не знали б так багато
Про новий і давній час.
3-й учень.
І найменшенька дитина,
Що не вміє ще читати,
Ледь колисочку покине –
Просить книжку показати.
4-й учень.
Книжку зрозумілу,
Чесну, добру і сміливу
Хлопчики й дівчатка..
Усі.
Хочуть всі читати!
5-й учень.
Книжки дружать з дітворою,
Полюби їх у житті –
І улюблені герої…
Усі.
Будуть друзями в путі.
6-й учень.
Сторінки книжок завітних
Всіх нас доброму навчать:
Працювати та учитись…
Усі.
І Вітчизну шанувати.
(Виходять)
Книжка.
(вбігає розхристана, порвана, сторінки погнуті, плаче). Ой! Як у мене розболілась голова. Знову билися мною. Ах, я забула відрекомендуватися. Я – книжка, на жаль, тільки для бійок. Одне й роби: то відкривайся, то закривайся. Здається, була підручником. З математики чи фізик? А може, з української мови? О, вже і не пригадаю. Мою назву приховує брудна, розмальована обкладинка. Та справа не в цьому. Окрім гуль та синців, нічого не отримую. Узагалі-то, це і ви знаєте, мій господар, соромно й казати, просто обірванець. Уже в 5-му класі, а двох слів зв’язати не можеш. Дивишся – інші діти кладуть книжку під подушку. А які ж ті книжки охайні, у таких гарнюсіньких обкладинках із мережаними закладин очками. Як, мабуть, добре їм живеться. А тут одні плями. Бідні мої сторіночки. Усі погнулися, розтріпані, мов та копиця, що на голові в мого господаря. І коли тільки цей важкий рік закінчиться? Хоча б швидше на відпочинок улітку, до бібліотеки. Сонечко буде гладити ніжними промінчиками й перемовлятися з пилинками, котрі намагатимуться влягтися на мене. Та що там ті пилинки порівняно зі штурханами! А потім, може статися, потраплю до відмінника і стану королевою. Цікаво, як живеться королевам? Мрії, мрії! Чи вони коли збудуться? А поки – на тобі стусанів та помовч.
Учитель.
Дотепний український народ склав стільки прислів’їв і приказок про книжку: «Хто багато читає – той багато знає», «Книжки – ключ до знань», «Дім без книжки – день без сонця», «Золото добувають із землі, а знання – з книжки», «Книжка – твій друг, без неї як без рук», це правда. Книжка вчить, як на світі жить книжка відповідає на безліч запитань і сама вміє запитувати. Тому до книжки треба ставитися шанобливо, а не так, як до цієї, яка отримує тільки гулі та синці. Бо:
Книжки – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перлини виносить.
(Тихо звучить музика)

Учитель:
Я сьогодні на свято запросила ваших улюблених казкових героїв. Але кого – не скажу. Ви маєте їх упізнати.
(Музика наростає).
Учитель.
Ось перша гостя уже прийшла. Давайте її зустрінемо.
(Під оплески до зали заходить Попелюшка).
Попелюшка.
Добрий день, мої любі! Ви впізнали мене? Правильно, я Попелюшка з казки Шарля Перро. Я прийшла, щоб привітати вас зі святом. (За дверима чути вигуки «Допоможіть! Рятуйте!». Вбігає Незнайко).
Незнайко. Ой, насилу врятувався!
1-й ведучий.
Діти, у нас з’явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Так, правильно, це Незнайко. Здрастуйте, Незнайку!
Незнайко.
То я від злодія втікав.
Попелюшка. Від злодія? Від якого злодія?
Незнайко. Від звичайнісінького. Такий собі звичайнісінький злодій, хотів украсти в мене капелюха.
1-й ведучий. А навіщо він йому?
Незнайко. Як це навіщо? Ви хіба не знаєте. Чим більший капелюх, тим розумніша голова!
Попелюшка. Ой, Незнайку, не сміши. У тебе розумна голова? Та ти ж нічого не знаєш. То тебе й прозвали Незнайком. Ти ж зовсім книжок не читаєш.
Незнайко. Хто, я?! Я?! Та всі на світі книжки давним-давно перечитав.
(Співає пісню «Незнайко», муз. Дубраві сл. Суслова).
Хто придумав, о Незнайко
Не читає зовсім книжок?
Це неправда, так і знайте:
Жить не можу я без них.
Я читаю без зупинки
П’єси, вірші та казки
Від картинки до картинки,
Ну а потім – навпаки!
Я про дідуся Мазая
Пам’ятаю на зубок:
Він, заходячи в трамваї
Забував купить квиток!
Д’Артаньян ганяв ворону.
Колобок спав у норі,
І збирали шампіньйони
Тридцять три богатирі.
Бармалей спіймав дельфіна,
Чорномор замерз в снігу,
А кирпатий Буратіно
Покохав Бабу Ягу.
Я читаю без зупинки
П’єси, вірші і казки
Від картинки до картинки,
Ну а потом – навпаки!
Попелюшка. Ну от, знову ти х мене смієшся.
Незнайко. Ну от, знову ти  мене смієшся.
(Звучить мелодія пісні «Червона Шапочка»)
1-й ведучий.
Годі вам сперечатися. Давайте краще зустрічати ще одну гостю!
(з’являється Червона Шапочка і співає)
Якщо довго, довго, довго,
Якщо довго по доріжці,
Якщо довго по стежинці
Бігать, тупотіть, стрибать.
То звичайно, то звичайно,
То можливо, то можливо,
Можна в школи нам прийти!
А-а вчаться там діти великі й малі!
А-а знань ім. багато дають вчителі.
А-а навчаються читати,
А-а і писати, й рахувати.
А-а там цікаво всім завжди.
2-й ведучий.
Діти, ви впізнали, хто це? Правильно, це наша улюблена казкова героїня. Здрастуйте, Червона Шапочко.
Червона Шапочка.
Привіт усім. Я дуже рада, що мене сьогодні запросити на свято. Але, крім вітання, у мене для вас є сюрприз. Відгадайте, що в моєму кошику?
Незнайко.
Звісно, що: пиріжки несеш бабусі. Червона Шапочка. А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки, я загадки принесла дітям.
Незнайко. О, я так люблю відгадувати загадки! Це для мене дрібниці. Можна я теж буду відгадувати?
Червона Шапочка.
Добре, добре, але слухай уважно. Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. Не людина, а розповідає.
Незнайко.
Що ж це таке? А я здогадався. Не кущ – значить дерево. Так, так, на дереві…Що ж на дереві? А на дереві скриня. Яку повісив Кощій. Безсмертний. А в скринці радіо. Так, так, бо воно ж говорить. Правильно? Я вгадав. Який я молодець.
Червона Шапочка.
Ой, незнайку! Ну й наговорив! А ну послухай, що діти скажуть. Що ж це, діти, відгадали? Так, правильно, це – книжка.
Незнайко. Такі розумні вони, молодці. І чому вони про все знають?
Попелюшка. Незнайку, вони ж багато читають! А з книжки можна дізнатися про все. Здобути нову інформацію. Книжка розвиває твоє мислення.
(Звучить музика, входить Котигорошко з великою торбою, повною підручників).
Котигорошко.
Прийшов і я до вас на свято, та не з пустими руками, а цілу торбу підручників приніс. Легка торбина, ніби пір'їн’. Але чув, ніби дехто з присутніх зовсім не носить на уроки підручники, бо їм важко… А що скажуть на це ось такі книжки? Схтів добрий чоловік весело зажити тай вирішив літературу собі купити. А ну ж книжко, з’явись перед глядачами.
(Показує рукою на літературу.)
Література.
Література я нечитана,
Навчатиму  ваш клас.
Я з вами говоритиму
Про наш прекрасний час.
Дізнається той, хто дружить зі мною,
Про різні епохи, про долю героїв.
Котигорошко.
Кожен народ має свою мову, своє письменство. А кожна мова має притаманні лише їй риси. Відомо, що українська мова за мелодійністю посідає друге місце між європейськими мовами, поступаючись лише італійській. Отже, пишайтеся, що ця співуча солов’їна мова є вашою рідною. Схотів добрий чоловік розумом зажити та й вирішив він собі мову ось купити. ( показує рукою на Мову)
Рідна Мова.
Я не з лісу. Я не з поля.
Нелегка у мене доля.
Через радість та біду
Я з віків до вас іду.
Я дитину колисала.
Батьківщину захищала.
І від роду і до роду
Зберігала свою вроду.
Всі народи мову мають,
Всі пісень своїх співають.
Бо хто має мову рідну.
Той багатий, а не бідний!
(Діти співають пісню «Україночка»).
Котигорошко. Схотів якось добрий чоловік рахувати навчитись та й вирішив він математику купити ( показує на Математику).
Математика.1,2,3,4,5.
Вміють діти рахувать.
Але хто мене не знає.
Хай даремно не гуляє.
Щоби весело гулять,
Всі уроки треба знать,
Дуже точна я наука,
Хто не рахує – тому скука.
Котигорошко. Важкі ці книжки для багатьох із вас, особливо для тих, хто не читає їх уважно, не вчить правил, іншими словами – не готує домашніх завдань. А ось мені це під силу. Бо я звик трудитися. А читання книжки – це великий труд, необхідний кожній людині.
Грайтесь, дітки, збавляйтесь.
Та книжки читайте.
Бо здавна люди кажуть,
Хто книжки не читає,
Того щастя обминає.
(Усі виходять. На сцені з’являються Незнайко ( роздивляється всі книжки) і Книжка, яку Незнайко не бачить).
Книжка.
Читачу! Я друг і супутник, я книжка твоя.
Завжди на дозвіллі де ти, там і я.
Ми добре з тобою проводимо час.
Розмова чудова триває у нас.
Навчаю відважним, правдивим рости.
Любити природу, свій край берегти.
Ще з малку ти мною звикай дорожить.
Без доброї книжки тобі не прожить!
Незнайко. ( зіштовхується з Книжкою).О, а ти хто така? І звідки ти взялася?
Книжка. Я мудрість, бо я – книжка. Усі віки, усі народи несуть золоті зерна мудрості людства в її скарбницю. А крилаті слова долають безмежні віддалі простору й часу, даючи людям цінні зерна істини. Поняття «крилате слово» вжив давньогрецький поет Гомер. Він говорив про влучні вислови, які миттю зринають з уст людини і, мов крила, летять до слухача! У наші дні так називають стислі, яскраві висловлювання, походження яких нам відоме. Крилаті слова допомагають нам краще уявити яку-небудь людину чи подію. Треба тільки знати, що вони означають. Ось послухай: чужому лихові не смійся, чужими руками жар загрібати, переливати з пустого в порожнє, пасти задніх, пекти раків…
Незнайко. Ага, я зрозумів. Замість овець треба « пасти задніх» а раків не варять, а печуть.
Книжка.
Ні, Незнайку. Ти знову наплутав. Ось ти й показав нам свої знання. Їх у тебе справді немає. Саме ти пасеш задніх, значить відстаєш з усіх предметів. Тому тобі треба було б пекти раків, від сорому червоніти! Читай книжки. У них ти знайдеш пояснення багатьох крилатих висловів, дізнаєшся про їхнє походження, сучасне значення і про те, як і коли їх слід вживати.
1-й ведучий. Любі друзі! Чи задумувались над тим, чому живуть і не вмирають книжки. Безсмертні вони тому, о в них живе і не вмирає сам народ. Вони упродовж віків були й залишаються чарівними провідниками доброти і милосердя. Перегортаючи сторінки улюблених книжок, ви розумієте, що вони – то наші великі вчителі, які спочатку виховують, а вже потім розважають. У них народ зажди цінує людину! Вона: добра чи зла? Правдива чи підступна? Що несе своїм існуванням іншим людям?.
2-й ведучий. Книжки треба берегти, бо сотні гектарів лісу, з якого виготовляють потрібний для неї папір. Дбайливе ставлення до книжки крім усього іншого, економія державних коштів. Адже на руках у читачів постійно перебуває 400-500 мільйонів книжок вартістю майже мільярд гривень. Книжка – це праця багатьох людей. Є багато книжок – радісних, сумних, товстих, тонких, барвистих, наче жар. І надруковані книжки надходять до магазинів, у бібліотеки. А потім отримуємо їх ми, читачі.
Учитель. Прояву доброти потребують не тільки хворі, а й здорові люди, і тварини, і рослини… Я думаю, ви зрозуміли, що певним речам ( предметам) теж потрібна увага. Адже вони також живуть і хочуть дбайливого ставлення. Тому вони звертаються до найвищої істоти на землі, до людини, до нас з вами:
(Усі учасники виходять на сцену.)
Людино! Розумна істото!
Ти можеш усе  на землі,
Відсунути можеш потопи –
І будуєш цілі кораблі.
Та знову і знову, людино,
До тебе звертаємось ми:
 Ми гинемо, гинемо, гинемо,
Будь ласка, ти нас збережи.
Хай будуть в нас цілі дерева.
Рослини, тварини, птахи.
Звертаються й книжки до тебе…
Усі.         Людино, і нас збережи.
(Музика звучить голосніше, усі кланяються).

Немає коментарів:

Дописати коментар